Стислість наукового тексту полягає в умінні автора уникати непотрібних повторі:, багатослів'я, мовної надмірності

Науково-гуманітариі (тексти з філології, культурології, філософії, історії, що осмислюють феномен культури, людської особистості).

Функціональна класифікація дає змогу виділити такіпідстилі й жанри наукового стилю:

1) власне науковий (жанри: стаття, дисертація, монографія, наукова доповідь, курсова й бакалаврська робота);

2) науково-популярний (жанри: нарис, книга, лекція);

3) науково-навчальний (жанри: підручник, навчальний посібник, навчальна програма, збірник вправ, лекція, конспект);

4) науково-інформаційний (жанри: реферат, анотація, рецензія, відгук, огляд);

5) науково-довідковий (жанри: словник, довідник, енциклопедія, каталог);

6) науково-технічний (жанри: інструкція, патент, авторське свідоцтво, доповідна записка, службовий лист, промислова реклама);

7) науково-діловий (жанри: науковий звіт, довідка про впровадження результатів дослідження, угода про наукозу співпрацю);

8) науково-публіцистичний (жанри: науково-публіцистична стаття, хроніка, науковий огляд, наукове інтерв'ю, репортаж);

Науково-фантастичний (жанри: фантастичні оповідання, повісті, романи).

Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний підстиль і жанр характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Власне науковий підстиль має інтернаціональні загальнонаукозі терміни: науково-популярний - використовує й елементи художнього мовлення (епітети, порівняння, метафори), щоб зацікавити читача; науково-навчальний - характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю системи доведень, програмністю викладу матеріалу, спрямозаною на активізацію мислення учня, послідовним уведенням термінологічної лексики. Основними стильовими ознаками наукового стилю є:

1. Абстрагованістьі узагальненість, які створюються шляхом широкого використанню мовних одиниць абстрактного й узагальненого значення, зокрема абстрактної лексики, слів, ще виражають узагальнені поняття та ін. У науковому стилі частотність вживання іменників порівняно з іншими частинами мови дуже висока, що визначає іменний характер цього стилю. Абстрагованості тексту сприяють:

1) лексичні засоби;

2) морфологічні засоби:

а) абстрактні іменники (клімат, швидкість, гравітація. сюжет, діалектика, категорія, вічність, фактор, функція);

б) дієслова широкої семантики (існувати, мати, виявляти, проявлятися);

в) граматична форма однини іменників, за якою стоїть не окремий предмет, а поняття про кла предметів: Вовк- хижа тварина із роду собак. Латаття біле - багаторічна водяна трав яниста рослин\ родини лататтєвих;



г) позачасові форми дієслів, зокрема теперішнього часу постійної дії, абстрактног. теперішнього часу або абстрактного майбутнього часу (Водакипить при температурі 100 Внаслідок цього в металіпочнуть індукуватись вихрові струми, які такожбудуть змінюватись) ,

д) дієслова третьої особи множини у неозначено-особовому значенні (Буре вугілл. видобувають на території Придніпровської височини, Прикарпаття та Закарпаття. За цим методо, розплавлений метал емітують у магнітне поле, яке змінює свою величину).

е) дієслова у ролі компонентів дієслівно-іменних сполучень, в яких основне смислоз навантаження виражається іменниками (проводити дослідження, здійснювати аналіз, піддават криниці, знаходити застосування тощо); це пов'язано з тим, що в науковій літературі визначень- понять переважає над назвою дій.

є) дієслова-зз'язки (бути, являти (собою), служити, володіти та ін.), що також сприя створенню узагальнено-відстороненого колориту;

3) синтаксичні засоби:

а) неозначено-особові речення;

б) узагальнено-особові речення;

в) безособові речення;

г) вживання номіналізованих структур, зокрема таких, в яких семантика предиката виражен віддієслівним іменником з синтаксичній позиції підмета чи додатка, а дієслово є формально граматичним центром речення: Внаслідок реакціївідбувається перерозподіл маси.

Підкреслена логічність виявляється в послідовності, несуперечливості висловлювання, і його доказовості й аргументованості, побудові мовлення відповідно до законів логіки із збереження* відношень і зв'язків реальної дійсності.

Умови логічності мозлення:

1) логічність мислення, яка передбачає вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи мислення, розвивати наступні, шукати джерела причини явищ, висувати положення (тези), вміння пояснювати, обґрунтовувати та аргументуваті факти, вмотивовузати висновки, що є необхідними умовами логічності мозлення;



2) знання і правильне використання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точне передати предмет думання і саму думку про нього, досягти смислової зв'язності мовлення, уникаючи суперечливості у викладі матеріалу:

а) вживання повних, переважно складних сполучникових речень, оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передати смислові і логічні зв'язки між частинами змісту і речення (причина і наслідок, докази і висновки тощо);

б) ускладнення речень відокремленими членами, що підвищує їх спаяність;

з) вживання однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять;

г) вживання вставних слів і словосполучень, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже та. ін.);

д) використання слів і словосполучень, які вказують на логічний зв'язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо;

е) прямий порядок слів у реченні;

3) дотримання триєдиної композиції наукового тексту: вступ, основна частика, висновки.

3. Однозначність іточність формуються на основі зв'язку мовлення з дійсністю і мисленням, їх можна досягти за умови глибокого знання предмета мовлення, мовної системи і вироблених мовленнєвих навичок.

Точність мови - це відповідність змісту мовлення предметно-речовій дійсності, реальним особам і системі понять про них. Точність залежить від вибору слова чи вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово, предмет і поняття, розмежуванню значень багатозначного слова (багатозначні слова виступають у текстах наукового стилю лише в одному чітко визначеному контекстом значенні, заздяки чому досягається однозначність висловлювань), слів-синонімів, омонімів, паронімів.

Точність і однозначність наукового мовлення досягається завдяки використанню:

1) великої кількості термінів;

2) слів у прямому значенні;

3) відокремлених узгоджених означень;

4) вставних і встазлених слів і словосполучень;

5) різного роду уточнень;

6) зносок, посилань, цитат, прізвищ авторів, власних назв, цифрових даних, які аргументують наукові положення і підсилюють об'єктивність та достовірність висловленого.

Оскільки точність тісно пов'язана з підкресленою логічністю, то на синтаксичному рівні вона виражається тими самими конструкціями.

4. Ясність науковогостилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладу.

Ясності усного мовлення сприяють:

1) чітка дикція;

2) логічне й фонетичне наголошування;

3) правильне інтонування;

4) розмірений і уповільнений ритм;

5) спокійний і ввічливий тон.

На письмі ясності досягають:

1) послідовністю викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки;

2) точним називанням;

3) членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки;

4) повтором домінантних, ключових і наскрізних слів.

Об'єктивність викладу в науковому стилі полягає у зваженості оцінювання ступеш дослідження проблеми, шляхів її розв'язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності ї вивчення, обгрунтованості результатів тощо.

6. Діалогічність. Науковий текст кваліфікується як монологічний, але йому, як і будь-яком; іншому тексту, властива спрямованість на адресата. Вчений пише для колег з метою передати власн. спостереження і висновки, спростувати чи підтвердити попередні дослідження, висловити сво-; бачення розв'язання якоїсь проблеми тощо. Тому він вступає в діалог, а то й полілог з попередниками та з майбутніми читачами.

Діалогічність виражається у використанні:

1) запитань - відповідей;

2) проблемних запитань;

3) чужої мови у вигляді цитат, часто з оцінкою наведеної думки;

4) оцінних мовних засобів;

5) вставних і вставлених слів і конструкцій;

6) підкресленого протиставлення різних поглядів на проблему;

7) спростування позицій опонентів тощо.

7. Інформативна насиченість - це ступінь смислової на змістової новизни наукового текст\ що виявляється в авторській концепції, системі авторських оцінок. Цього досягають шляхо:-, доказовості, логізозаної оцінності, переконливості, аналізу, синтезу, аргументації, поясненк причинно-наслідкозих відношень, висновків тощо.

Стислість наукового тексту полягає в умінні автора уникати непотрібних повторі:, багатослів'я, мовної надмірності.

У науковому стилі добір і поєднання мовних засобів значною мірою залежить від підстилк змісту наукової праці, мети наукового повідомлення і ситуації. Спільним для більшості текстів цьоп. стилю є використання:

1) абстрактної лекс^-^,

2) символів;

3) великої кількості термінів;

4) схем, таблиць, графіків;

5) зразків-символів;

6) часто іншомовних сліз;

7) наукової фразеології (стійких термінологічних словосполучень);

8) цитат, посилань;

9) однозначної загальновживаної лексики.

А також відсутність тих мовних засобів, які б указували на особу автора, його уподобань: (особові займенники, особові форми дієслів, експресивні суфікси).

Підсумок. Отже, науковий стиль, реалізуючись у різних підстилях (власне науковий, наукове навчальний, науково-популярний, науково-довідковий, науково-інформативний, науково-технічний науково-діловий, науково-публіцистичний, науково-фантастичний) і жанрах (стаття, дисертащ; монографія, наукоза доповідь, курсова й бакалаврська робота, нарис, книга, лекція, підручник навчальний посібник, навчальна програма, збірник вправ, лекція, конспект, реферат, анотацп- рецензія, відгук, огляд, словник, довідник, енциклопедія, каталог, інструкція, патент, авторськ свідоцтво, доповідна записка, службовий лист, промислова реклама, науковий звіт, довідка пр впровадження результатів дослідження, угода про наукову співпрацю, науково-публіцистичн стаття, хроніка, науковий огляд, наукове інтерв'ю, репортаж, фантастичні оповідання, повіст романи), активно обслуговує наукову галузь: повідомляє, аргументує, уточнює, конкретизує, оціню, забезпечує науковий діалог і полілог. Сферою використання наукового стилю є писемне й уск мовлення.

доповнити, аргументувати, а також відшліфувати вміння точно мислити і говорити, вибират: лаконічну форм}', обдумувати прочитане.

3.2. Анотування іреферування наукових текстів

Читання наукового тексту супроводжується визначенням смислових частик і зв'язків мі>: ними, тобто проведенням компресії.

Компресія наукового тексту - членування тексту на блоки інформації, їх називання розкриття смислової структури тексту.

Різновидами компресії наукового тексту є, реферат і анотація.

Анотація - короткі відомості про книгу, статтю, монографію з погляду призначення, змісту, виду, форми й інших особливостей.

Анотування - це процес створення анотації, аналітико-синтетичного опрацюванню інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики наукового документа, що розкриває логічну структуру та зміст. Об'єктами анотування можуть бути наукова стаття, монографія дисертація, підручники, наукові посібники.

Анотації належать до стандартизованих жанрів писемного наукового мовлення, від іншю вторинних текстіз відрізняються максимальною компактністю (до 500 друкованих знаків) і лаконічністю: анотація подає загальне уявлення про зміст першоджерела, але не -розкриває його подробиць. Це зручно, наприклад, для огляду наукових джерел у курсових і дипломних роботах.

Складати анотацію бажано з урахуванням її сигнальної та пошукової функцій, тобто анотація подає таку інформацію про документ, що допомагає встановити його основний зміст і призначення, мету, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту.

Для підготовки анотації важливо виконати такі операції:

оглядове, або ознайомлювальне, читання роботи, яке здійснюють з метою одержання уявлення про вихідні дані та загальний зміст наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рі:- і місце видання, структура, обсяг, рубрики, ілюстрації тощо);

повторне читання окремих частин тексту, спрямоване на смисловий аналіз з метою висловиті актуальність, цільове і читацьке призначення; на структуру і головну інформацію тексту (я> розглянуто і розв'язано поставлені проблеми; яких висновків доходить автор);

мовне опрацювання інформації у вигляді стислої характеристики.

Головними структурними елементами анотації наукового джерела є:

4) вступ - зихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання, структура, обсяг ілюстрації);

5) основна частина - перелік ключових проблем опрацьованого джерела (можна за розділами главами, параграфами);

6) завершальна частина - актуальність і адресат джерела.

Показниками рівня якості анотації є стислість і точність інформації про першоджерело, і також оформлення зідпозідно до чинних мовних норм. Найпоширеніша помилка при складань: анотацій - надлишковість (повтор інформації, використання невдалих висловів, зайвих фраз складних конструкцій). Наукова термінологія має бути загальноприйнятою.

В анотації можливі такі мовні кліше:

2) дані про автора: £зтор монографії, відомий український...;

3) жанр твору: монографія видатного дослідника; у навчальному посібнику розглядаються...; / збірнику наукозих праць уперше представлено...; це перший в Україні підручник, у якому.. .;

4) характеристика видання: у посібнику подано програму, змістові модулі і теми, короткий словник...; назчальнш посібник створено відповідно до сучасних концепцій; наводитьс статистичний матеріал...; монографія присвячена сучасним проблемам лінгводидактично підготовки; в монографії здійснено аналіз...; автор, аналізуючи (що?), зупиняється на...; у книз вміщено наукові та науково-популярні студії, розвідки та навчальні розробки відомого мовознавця; головна увага звертається на...; робота завершується оглядом...; коротк викладається історія...;розкривається суть... тощо;

5) призначення: рекомендовано студентам, аспірантам, молодим ученим; дія широкого кол. читачів; розраховано на викладачів; аспірантів, студентів...; монографія адресозана...

7) прислужиться усім, хто прагне ефективно використовувати мовний ресурс в усіх ділових ситуаціях....

8) Кожний автор, видавець намагається уникнути монотонності й одноманітності виклад, загострити увагу на сутності питань, викладених у книзі, тому в анотаціях, пропонуються такі мовні кліше: систематизовано розглянуто найактуальніші проблеми...; предметом особливої уваги є...; враховано найновіші гіпотези, що сформувалися в межах...; викладені в підручнику положення проілюстровано...; книга побудована на нових концептуальних засадах мовної освіти в Україні: подано спеціальні завдання, що сприятимуть глибшому засвоєнню матеріалу; особливу увагу приділено...; засвоєнню проблематики, наближенню знань до практичних потреб сприятимуть запропоновані завдання; подано зразок аналізу художнього твору з використанням структурного аналізу; теоретичні відомості проілюстровано прикладами з художньої літератури... .

9) Анотації, як правило, подають на початку книг.

10) Анотації на статті пишуть в лаконічній і конкретній науковій формі українською, російською та англійською мовами, зони відображають основний зміст і результати наукового дослідження. Після кожної анотації вміщують ключові слова відповідною мовою. Загальна кількість ключових слів - від трьох до десяти.

11) Реферування - аналітико-синтетичне опрацювання наукового джерела (статті, монографії тощо), аналіз його основних положень, фактів, результатів, висновків.

12) Реферат виконує інформаційну функцію (подає інформацію про певний документ) і пошукову (його використовують для пошуку конкретних тематичних документів та інформації).

13) Реферуючи наукове джерело, на етапі ознайомлювального читання з метою проведення оглядового аналізу читають заголовок, вступ (передмову), зміст тексту, виснозки, анотацію. На етапі поглибленого аналізу тексту документа з'ясовують особливості об'єкта, можливість його практичного застосування, вивчають факти, нові ідеї й гіпотези, експериментальні дані, нові методики, переваги застосування запропонованого варіанта розв'язання проблеми. За потреби зключають до реферату ілюстрації, таблиці, бібліографічні посилання.

14) Текст реферату складається, як правило, із трьох частин: вступу, основної і завершальної частин.

15) Вступ містить вихідні дані наукового джерела. Описуючи його, у вступі користуються такими зворотами: пропонована стаття (книга, монографія) подає детальний розгляд питань; тема статті становить значний інтерес...; вибір теми статті (дослідження) не випадковий...; на початку статті (дослідження) автор подає обгрунтування актуальності теми (проблеми, питання, ідеї)...; у статті узагальнюється досвід, обґрунтовується принцип...; у книзі описана методика...; у роботі аналізуються різні підходіі до розв 'язання проблеми....

16) В основній частині подають характеристику важливих положень тексту, тому доречне використання таких мовних кліше: аналізована книга складається з ... частин...; автор подає визначення (порівняльну характеристику, огляд, аналіз)...; автор зупиняється на таких проблемах, як...; дослідник детально з'ясовує історію виникнення (появи, становлення)...; автор детальне досліджує причини (умови) виникнення...; особливу увагу автор приділяє коментуванню отриманих результатів...; важливе значення мають дані, що свідчать про...; автор вважає за необхідне навесті. додаткову аргументацію...; автор доводить..., заперечує...; у посібнику наведено низку прикладів, ще ілюструють...; у статті (дослідженні) узагальнюється....

17) Завершальна частина містить загальні висновки до роботи. Мовні кліше цієї частини такі: висновках автор наголошує, що...; викладене дає змогу автору дійти висновку про те, що...; елц наголосити, що....

18) Для характеристики композиції тексту-джерела використовують слова узагальнено- абстрактного значення (огляд, підходи, погляди, основні положення, досвід); терміни, що позначають елементи структури наукового тексту (аргументація, доказ, ілюстрація, історична довідка, відомості узагальнення, оцінка (результатів), висновки); слова, які більш точно, повно характеризують аб: оцінюють зміст окремих частин тексту-джерела, але не використані автором (недоліки, особливості відмінності, аспекти, необхідність, сукупність, тенденції).

19) Елементами мовного оформлення реферату є: і) цитування, тобто дослізне відтворення фрагментів первинного документа;

1) перефразування, ідо передбачає часткову зміну (скорочення, об'єднання, групування тощс окремих фрагментів тексту первинного документа; •

2) заміщення, тобто заміна фрагмента тексту (речення загалом чи його частини, словосполучен:- чи слова}, якщо це не спотворює змісту документа, словами такі, подібні, вищезазначені розглянуті попередньо:

3) опущення, що полягає у пропуску слова чи словосполучення на зразок ця стаття, відповідн: наприклад, зокрема без спотворення смислового змісту тексту реферату;

4) суміщення, коли два чи кілька речень, де є подібні елементи, накладають одне на одн-с утворюючи складну конструкцію.

Текст реферату має вирізнятися конкретністю, чіткістю, лаконічністю, небажан: використовувати громіздкі речення, через які важко сприймати зміст.

Підсумок. Отже, важливою складовою роботи з текстом є його переглядове ознайомлювальне, поглиблене, аналітико-критичне читання. Успішність цих процесів залежить ві; сприймання й усвідомлення, необхідною передумовою яких є внутрішня мотивація. Осмисленн сприйнятого залежить від віку, досвіду, фонових знань, творчого мислення читача. Унаслідок сприймання й усвідомлення відбувається розуміння тексту та його інтерпретація. Компресі, наукового тексту через конспект, анотацію, тези, реферат дає змогу більш ефективно вичленуватг блоки інформації і розкрити смислову структуру в тексті.


7379093149358842.html
7379219435737392.html
    PR.RU™