Мета і завдання технології формування творчої особистості

Визнання учня головною дійовою фігурою навчально-ви­ховного процесу, реалізація проблем творчого розвитку осо­бистості потребують розробки педагогічних технологій, метою яких є не накопичення знань та вмінь, а постійне зба­гачення творчим досвідом і формування механізму самоор­ганізації кожного учня.

У науці й досі дискутується проблема, чи можна навчити­ся творчості, творчого мислення. Проте досвід роботи експе­риментальних шкіл, ліцеїв дає змогу ствердно відповідати на це питання. Головна мета цих навчальних закладів — подолання відчуження учня від довкілля та надання йому можливості самому активно освоювати його. Тільки в процесі са­мостійної діяльності в дитини можуть бути сформовані на­вички безперервного інтелектуального саморозвитку.

Прийшовши до школи, діти повинні заглиблюватись в атмосферу творчості, пошуку нового, піддавати сумнівам сталі істини.

Створення такої атмосфери — справа складна, але необхідна. В літературі знаходимо різні поняття: "педагогічне середовище пізнання", "середовище продуктивного пізнання", "середовище учіння". Ми будемо вважати, що це середовище взаємодії інформаційного, психологічного, пізнавального, педагогічного. Завдяки збалансованості функ­цій того, хто навчає, і того, хто навчається, і створюються комфортні умови для творчого розвитку дитини.

"Стартовим майданчиком" успішного навчання та форму­вання творчої особистості є наявність трьох складових інте­лектуальної діяльності, спрямованої на засвоєння чогось принципово нового:

1) високого рівня сформованості елементарних пізнаваль­них процесів;

2) високого рівня активного мислення;

3) високого рівня організованості і цілеспрямованості пізнавальних процесів.

Цього можна досягти за допомогою внутрішнього плану дій: планування, аналізу, рефлексій.

Учитель, вихователь повинні спрямовувати розвиток дити­ни за напрямками:

а) дитина пізнає, сприймає, та засвоює довкілля;

б) дитина впливає на довкілля;

в) дитина набуває здатності до орієнтації та саморегуляції, в неї формується особистий підхід до явищ, середовища, вчинків, а знання стають практично спрямованими. При цьому вчитель повинен виховувати культ знання, застосовуючи широку інформованість, тому що розвиток особи поро­джує незалежність, свободомислення.

Тобто вчитель повинен сам оволодіти моделлю продук­тивного пізнання і впроваджувати її в своїй діяльності, пізніше її може бути покладено в основу розвитку творчого потенціалу учнів.

При цьому вчитель повинен усвідомити зміст та значення кожної ланки моделі, бо за цим алгоритмом повинно йти пізнання:



а) пізнання — знайомство з ідеєю, проблемою;

б) сприйняття — зіставлення нового зі своїм досвідом, пе­реробка інформації;

в) засвоєння — зіставлення власного досвіду з досвідом довкілля, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, пере­гляд нагромадженого, наявних засобів, методів, бажання вдосконалити те, що вже існує;

г) вплив — вибір засобів, методів нової дії, реалізація, порівняння результатів особистісного виливу.

Важливим для вчителя є опанування вміннями повсякчас ставити учня в такі умови, коли він самостійно прийме рішення.

У центрі уваги педагогів повинен перебувати не середній учень, а кожен школяр як особистість у своїй унікальності. Навчання повинно орієнтуватися на учня, який свідомо ста­виться до всіляких засобів пізнання.


6960606205401116.html
6960650948608564.html
    PR.RU™